Політична еліта,типологія політичних еліт

Всуспільстві діютьполітичні суб'єкти різних рівнів.Первиннийсуб'єкт політики-народ (люди,індивіди),що втілюють владубезпосередньо або через государствен-ные і інші політичні інститути.Вторинний суб'єкт-держава,політичні партії,іінші суспільно-політичні інститути і організації (вони діють від імені народу - тому вторинні). Третє«місце»належить політичній еліті, оскількивонареалізуєсвоюрольчерез політичні інститути і організації.Всі ці суб'єктиполітикимаютьрізний вплив на саму політику. Окремі громадяни не приймають безпосередньої повсякденної участі в політичному житті і ця роль належить особливому«шару»людей, який прийнято називати політичною елітою ( у перекладі з французького-«еліта»-кращий, добірніший, вибраний).

У окремомузначенніпоняття “еліта” позначає провідні шари суспільства, що здійснюють керівництво або що досягли значних успіхів в певних галузях суспільного життя (науці, мистецтві, літературі)і відрізняютьсяінтелектуальними, вольовими або моральними перевагами в порівнянні з іншими соціальними групами. У політиці цей термін набув поширення на початкуXX ст завдяки працям французького філософа Т. Сореля і італійського соціолога Ст Парето. У політології існує безліч шкіл і напрямів відносно теорії еліт, основоположниками якої на рубежі XIX-XXвв. були італійські учені Г. Моська и В. Парето і німецький дослідник Р. Міхельс. (Пізніше представники цього напряму отримали назву макиавеллистского по імені видатного суспільнополітичного діяча епохи ВідродженняН. Макиавеллі - (1469-1527). Приблизно одночасно і незалежно один від одного Г. Моська (1858-1941)(“Основи політичної науки”) і В. Парето (1848-1923) (“Трактат про загальну соціологію”) прийшли до виводу, що світом у всі часи, черезвідмінності між індивідами, правило і повинні правити вибрана меншість – еліта, наділена особливими якостями, природженими і соціальними, придбаними в наслідку виховання і освіти.

Цікаві думки відносно теорії еліт висловили в цей же час російський громадський діяч і філософ Н. Бердяєв (1874-1948) і український політичний діяч і політолог В. Ліпінський (1882-1931). Н. Бердяєв вивів кількісний показник – “коефіцієнт еліти” (високоінтелектуальній частині населення) відносно загального числа грамотних. Якщо коефіцієнт більше 5%, то, на думку Бердяєва, це означає наявність в товаристві великого потенціалу розвитку, але, якщо він знижується до 1% - держава гине, оскільки в суспільстві відбувається застій, а еліта перетворюється на касту.

Важливе місце проблема еліти (“ведучого шару” – аристократія) займає в спадщині В. Ліпінського – найвпливовішого і оригінальнішого українського мислителя після М. Драгоманова. Відстоюючи ідею необхідності створення незалежної держави як основи консолідації української політичної (а не етнічною) нації, Лепінський підкреслював: “Без національної аристократії, без сильних і авторитетних провідників і організаторів нації в її важкій боротьбі немає і не може бути нації”. Але при цьому він не бачив в аристократії (“провідному шарі”) замкнуту касту, а вважав, що це активна меншість, об'єднуюча кращих і найактивніших патріотичних представників всіх класів, покликаних будувати свою державу і управляти їм.

У СРСР поняття політичної еліти розглядалося як псевдонаукове і буржуазно-тенденційне і вживалося лише в негативному значенні. Це пояснюється тим, що основоположники теорії політичної еліти виходитимуть з равноправности і рівноцінності або навіть пріоритету політики по відношенню до економіки і соціальної структури суспільства, що несумісно з марксистським економічним і соціальним детермінізмом, що трактує політику всього лише як надбудову над економічним базисом, як концентроване вираження економіки і класових інтересів.

Ґрунтуючись на сучасному науковому рівні, політичну еліту можна визначити як сукупність відносно інтегрованих груп (або група осіб), підготовлених до виконання управлінських функцій, що займають керівні пости в суспільних інститутах і владних рішень, що безпосередньо впливають на прийняття, в суспільстві. Тобто політична еліта – найважливіший суб'єкт політичного процесу, оскільки до неї відносяться особи, що володіють політичною владою відповідно своєму посту або діяльності, представники бюрократичного апарату, профспілки партійні діячі, різні групи “тиску”, у тому числі і економічного, куди входять власники крупних підприємств, директори, менеджери і ін..

З питання про дороги (витоках) формування політичних еліт існують різні точки зору, та все ж визначають є конкретні історичні умови. Так длядоиндустриального суспільства головним чинником було походження, знатність (“еліта крові”); для індустріального – капітал, “еліта багатства”; для інформаційного (постіндустріального) – “еліта знання” (науково-технічна). Слід підкреслити, що політична еліта, хоча і утворює цілісну спільність, є складною структурою, в якій кожен елемент грає свою роль, має свої обов'язки, що конкретно виявляється в типології еліт:

-по способах приходу до влади виділяють легітимні еліти, які приходять до влади при відкритій підтримці мас, і нелегальні, такі, що приходять до влади нелегальною, насильницькою дорогою і пануючих, спираючись на насильство.

-залежно від видів політичної діяльності виділяють політичну еліту (адміністративну, депутатську), партійну, муніципальну, еліту громадських організацій.

- по ідеологічних цінностях виділяють еліту авторитарну, тоталітарну, демократичну, ліберальну.

- по основних сферах життєдіяльності виділяють політичну еліту, економічну, бюрократичну, идеолого-культурную, військову. Кажучи про співвідношення політичної і економічної еліти, слід підкреслити, що “першою скрипкою” є саме владна еліта, що має важелі безпосередньої влади, тобто вище політичне керівництво країни, включаючи верхівку функціонерів, інтелектуалів, розробляючих політичну ідеологію, тобто тих хто приймає політичні рішення. Економічна еліта хоча і чинить величезний тиск на владу, але її вплив все ж обмежується суперництвом, глибокими протиріччями між групами власників (чому багато хто з них прагне до парламенту).

Невід'ємним елементом правлячої еліти є бюрократична еліта, без якої не може обійтися влада ні в яку епоху, оскільки саме на чиновниках лежить відповідальність управління повсякденними справами. Це і підсилює роль бюрократії, наводить до бюрократизації суспільства, тобто підпорядкуванню інтересів суспільних інтересам держави, чиновникам, що є проблемою і для сучасного українського суспільства.

Кажучи про політичну еліту, слід звернути увагу і на поняття “квазіеліту”(псевдоеліта) – група людей, що займають високі пости в системі влади, не відповідаючи основним елітним рисам – від рівня утвореної і професіоналізму до характеристик моральних. Компенсуючи свої недоліки, у тому числі і інтелектуальну убогість, активною демагогічною діяльністю, псевдоеліта уміло спекулює на інстинктах і стереотипах «натовпу» в своїх інтересах.