Політична еліта в Україні

У незалежній Україні проблема політичних еліт займає важливе місце в дослідженнях Д.Видріна, Б.Кухти, М.Куксенко, А.Пахарева, В.Полохало, В.Ськуратовського і ін., що акцентують увагу на різних сторонах даної проблеми. Відповідно до різних періодів в історії України визначається і роль еліти на кожному з них. Розглядаючи один із складних етапів в історії українського народу – XIV – середина XVII ст., М.Куксенко дуже високо оцінює роль родової еліти, князів Острожських, Корецких, Збаразьких, Вішневецких, Заславських, Чарторійських і ін., яким «історія відвела роль фундаменту, на якому народ знищеної монголо-татарами Русі поступово ставав українським народом». Безперервність княжої влади забезпечила поступове втілювання старої Русі в Україну-Русь. Місце княжих пологів у військовому і політичному житті займає козацтво», друга генерація української еліти.

В кінці XVIII ст. після руйнування в 1775г. Запорізькій січі, як плата національної еліти, настає один з найтрагічніших моментів для українського народу: відбувається денаціоналізація еліти – втрата національної самосвідомості пануючих шарів в результаті їх масового ополячення і русифікації(«нація виявляється без голови» - Ст Ліпінський).

Третя генерація української еліти(народницька) формується в XIX ст в умовах Відродження української національної культури(яка відбувається на тлі революційних процесів в Європі, що отримали назву «Весни народів»). Її спроби створити в 1917-1922гг. незалежна українська держава закінчилися крахом УНР, Гетмоната, Директорії очолюваних М.Грушевським, В.Вінніченко,П.Ськоропадським, С.Петлюрой і ін.. Аналізуючи причини поразки національних сил в боротьбі за створення незалежної держави, учені підкреслюють перш за все слабкість національної еліти, її нездатність розв'язувати складні державні завдання, що у свою чергу пояснюється відсутністю впродовж століть національної держави, в умовах якої лише і може сформуватися сильна національна еліта.

Четверта генерація української еліти відноситься до радянського періоду(1922-1991),который виявився одним з найтрагічніших для української інтелігенції, складовій основну частину будь-якої еліти. Тоталітарний режим не лише фізично знищив різні національні шари, але і соціальний грунт для формування національної еліти, роль якої в радянському суспільстві виконувала денаціоналізована номенклатура. Після отриманняУкраїною незалежності починається сучасний етап в історії української еліти, яка на всьому пострадянському просторі сформувалася на старій номенклатурній базі, але в цілому її подоба дуже строката: у неї входять не лише представники колишньоїпартноменклатури, але і господарники, державні чиновники, підприємці, гуманітарна інтелігенція, лідери багаточисельних партій і ін.

В процесі формування сучасної еліти можнавиділити три складових:

- представники колишньої радянської номенклатури;

- учасники опору комуністичному режиму;

- нові громадські діячі, не пов'язані ні з першими, ні з другими.

В цілому процес формування української політичної еліти ще далеко не завершений і для неї характерні не лише глибокі ідеологічні розбіжності між різними шарами, але і не менш значимі регіональні відмінності. І це не дивно: лише зміцнення незалежної держави стане основою і сильної, повноцінної національної еліти, здатної сучасно мислити і діяти.