Проблем розвитку і модернізації в Україні

Після краху радянських буд, виникнення незалежної української держави радикальна зміна урядового курсу виразилася в загальній орієнтації правлячої еліти на теорії модернізації. Результатом цього з'явиласяполітична, індивідуальна свобода, плюралізм суспільного і політичного життя, але одночасно з цим українське суспільство зіткнулося з катастрофічним падінням виробництва, масовим зубожінням, поляризацією суспільства на надзвичайно багатих і надзвичайно бідних; як у столиці, так і на периферії спостерігається корупція ікриміналізація влади. Спираючись на типологію суспільств (систем) в рамках теорії модернізації, слід зауважити, що Україна радянського періоду не була традиційною системою як такий, а з'являється індустріально розвиненим в економічних відносинах суспільством, яке повною мірою володіло структурною політичною і соціальною диференціацією. Унаслідок чого відносно України деякі дослідники вважають за краще говорити, перш за все, про трансформацію і реальний перехід від авторитарно-тоталітарної моделі до демократичної. В рамках такого підходу політичний розвиток українського суспільства є більшою мірою демократичним транзитом, який лише частково супроводиться модернізацією в аспектах постійного розширення включеності в політичне життя соціальних груп, становленням раціональної політичної бюрократії і модернизаторской еліти, а також впровадженням сучасних ринкових стосунків і поширенням індивідуалістичних цінностей до списа домінуючому в радянський період колективізму. У цих напрямах історично процес модернізації в Україні – це вторинна (неорганічна) модернізація, що обумовлене своєрідністю державного процесу в Україні, який характеризується переходом від колоніального статусу до самостійної незалежної держави, від тоталітарного (командно-адміністративного) способу управління суспільством до демократичного. Розривши між чеканнями населення від трансформації (модернізації) і реаліями привів до так званого кризисного синдрому модернізації, який є вельми приватним супутником цього процесу. Умови його протікання характеризуються корупцією, нерозвиненістю інформаційного суспільства, диспропорціями в економіці, слабкістю конкуренції і в економіці, і в політиці, тому особливої актуальності на сучасному етапі набуває необхідність забезпечення політичної стабільності в українському суспільстві. Забезпечення взаємозв'язку, діалогу між владою і суспільством у всіх питаннях дозволить зберегти віру народу в ідеали демократії і необхідність демократичного транзиту. Держава і правляча еліта повинні прагнути до забезпечення формування політичного режиму, який відповідає потребам українського суспільства і не противоречит цінностям політичної культури українського народу. Украй поважно враховувати українські національні особливості, конкретну ситуацію в країні і творчо використовувати всілякий досвід модернізації інших суспільств. Без цього трансформаційні, модернізаційні процеси в українському суспільстві як і раніше оцінюватимуться неоднозначно: на тлі реальної демократизації - продовження руйнування соціальної інфраструктури, збільшення числа девіацій, моральна деградація.

Національна ідеяяк чинник політичного розвиткуна сучасному світі.Становлення української нації

Відомий американський історикРічардПайпс (професор Гарвардського університету)назвавХХ ст.епохоюнаціоналізму,амодерноюформоюіснування динамічногоі ефективногосуспільства – національну державу європейського типа(Англія, Франція, Швеція і др). Саме ці народи європейського континенту, що заклали основи своєї національної державності ще в XVI - XVIII ст., єнайуспішнішими на сучасному світі, що підтверджує: національна держава – найважливіший інструмент у вирішенні соціально-економічних, політичних і духовних проблем кожного народу. (Слід звернути увагу, що найважливіша міжнародна організація, створена після розгрому фашистської Німеччини, - ОрганізаціяОб'єднанихНацій).

Перевага цієї західноєвропейськоїнаціональної форми державності сприяли її поширенню і в інших регіонах.Видатні діячі української культури (Т.Шевченко,І.Франко, Л.Українка, Д.Чижевський, С.Ліпінськийіін.)неодноразово підкреслювали: основна ідея украинства – державотворча: створення української незалежної держави. ТакВ.Ліпінський писав:«.без державинемає нації, атількинарод в етнічному сенсі. Без власної української держави не може бути нації. А без української націїне може бути на український землі людського громадського життя.»

Зпроблеми формування української нації існують різні точки зору, але безперечним є при­знание того факту, що сучасна українська нація, як і демократична государст­венность, знаходяться в процесі становлення і на цьому тривалій і складній дорозі выде­ляется декілька етапів. Перший відноситься до Київської Русі, коли були сформовані основні этнокультурные риси нашого народу, а в період Галицько-волинського княже­ства почався процес нациогенеза українців шляхом інкорпорації, характерним для бо­лее розвинених держав тодішньої Європи. Другий етап відноситься до литовсько-польського періоду (XI V - перша половина ХVII в.в.), що перервав цей процес, що почався, але в протиборстві українського народу культурним впливам іноземців бы­ла закладена духовна основа майбутньої національно-визвольної боротьби (1648-1654гг), в результаті якої була створена козацко-гетьманская держава, Третій етап - козацко-гетьманский (1654-1764гг.), що поклав почало національно-державному розвитку України, перерваному відміною Катериною ІІ гетьманства в 1764г. Четвертий етап - Х1Х-начало XX вв. пов'язаний з розвитком капіталізму і формуванням широкого культурно-національного руху, а потім і політичної Української держави, що привела до освіти, в 1917-1921гг., перерваний перемогою більшовиків в ході граждан­ской війни і встановленням радянської влади. П'ятий етап - радянський. У цей період процеси національно-державного розвитку були ускладнені тоталітарною систе­мой, супроводилися величезними втратами в культурній і соціальній сфері. Та все ж і цей час характеризується певними досягненнями: і перш за все це объедине­ние українських земель в одній державі, прийняття України в ООН, існування інституту держави (хоча і формальне). Сучасний етап, що почався з обретени­ем незалежності і його найголовніше завдання - завершення процесу національно-державного будівництва, що налічує багатовікову історію.

На цьому етапі головна проблема - вибір дороги формування сучасної української нації, здатного гармонизироватъ складну сферу етнічних, соціально-класових і релігійних стосунків. В даний час предметом гострих суперечок є дві концепції - територіальна і екстериторіальна. Перша передбачає формування нації на основі територіально-цивільного принципу, ігноруючи пріоритетність в цьому питанні корінного українського етносу. Але така дорога формування нації харак­терен для країн, на території яких не було корінного етносу і вони формувалися на політичній основі (США, Швейцарія, Канада). Для України більш личить этно-территориальная концепція, що передбачає формування української нації на основі синтезу територіально-цивільних і етнічних принципів. Территориалльно-гражданский принцип передбачає, що до складу української нації включаються як представники корінного українського етносу, так і національних меньшин - громадян України, яким надається право на утворення національно-культурних авто­номий. Етнічний принцип цієї концепції полягає у визнанні права українського народу, як корінного, на самовизначення, тобто національна ідентифікація осуществ­ляется на основі головних этнокультурных цінностей українського народу, що визначає назву держави, традиційну символіку, мову і ін.

Процес формування сучасної української нації може бути успішним лише на основі консолідації різних соціальних груп, що вимагає радикальних реформ у всіх економічною для сфер, політичною, правовою, этнокультурной:

- реформування економіки на основі подальшого розвитку вільних ры­ночных стосунків радикально міняє соціальну структуру, що об'єктивно способст­вует формуванню національної єдності;

- політична реформа повинна створити збалансовану модель государст­венной влади, що протистоїть перетворенню найвищих державних органів на арену постійного протистояння різних соціальних і політичних сил;

- створення ефективної правової системи сприяє національною интегра­ции, що, безумовно прискорює і процес національного самовизначення;

- реформування системи освіти і науки створить стимул-реакції для высоко­квалифицированного праці, сприяє його престижу, а значить і престижу нації, а формування загальної цивільної культури, що органічно поєднує історичні цен­ности українського народу з цінностями національнихменьшин, згуртує все суспільство.

Безумовно, найважливіший чинник в процесі формування сучасної української нації - консолідація різних соціальних груп довкола національної ідеї в її головних аспектах - политико-государственном, економічному і этнокультурном.Дискусії про її єство ведуться більше десятка років, але, на жаль, ця проблема так і залишається дискусійною, а Україна так і не має національної ідеї .Дужеповажно,абив процесіпрактичного дозволу завдань національно-державного будівництва ідеї національного відродження об'єднували не лише представників корінної нації, а і всі этносоциальные групи країни. В зв'язку з цим особливе значення в процесі консолідації всього суспільства повинне зігративироблення національної ідеї,яку раз­деляло б більшість населення країни. Національна ідея повинна виступати як внутрішній чинник нації, як діяльний учасник політичного життя. Її формирова­ние має глибоке історичне коріння і особливо цей процес інтенсифікувався після отримання Україною незалежності, На жаль, цей процес все ще не завер­шен і сьогодні можна говорити про її головні складові.

Перш за все національна ідея включає прагнення до ідеального обустрой­ству нації у всіх сферах - господарською, соціальною, духовною і культурною, але выс­шим її проявом є розуміння головної політичної мети - побудова неза­висимого держави, без чого проблематичне вирішення всіх інших питань. Саме ідея відродження національної державності пронизує всю творчість Т.Шевченко, І.Франко, до цього приходить і М.Грушевський після невдачі здійснити державне будівництво на основі федерації з Росією. Спираючись на глибинне історичне коріння, можна сказати, що що принципово становлять її елементами є такі цінності, як гуманізм, людяність, цивілізованість, государствен­ный патріотизм, демократизм і ін. Це наочно виявилося у визначенні патріотизму видатним українським політологом і громадським діячем В.Ліпінським. Бути українським патріотом, на його думку, «це бажати всіма силами своєї душі створення людського, державного ы політичного співжиття людей, що живуть на Українській землі, а не мріяти про утоплення в Дніпрі більшості своїх же земляків».

Необхідній складовій української національної ідеї повинно стати по­нимание нації не у вузько етнічному значенні, а в широкому політичному тлумаченні як спільності, об'єднуючій всіх громадян України, що поважають її національні цен­ности і національні інтереси. Національна ідея не повинна вести до самоизоляции нації, а, навпаки, відображаючи право нації на самовизначення і незалежність, повинна виходити з включеності її у всечеловеческую спільність і орієнтуватися в своїй практичній діяльності на загальнолюдські цінності. Саме це, мабуть, мав на увазі М.Грушевський, кажучи про необхідність „творити не тільки вільну і незалежну Україну, а Веліку Україну. Веліку не за теріторією, а велику саме соціально-моральними вартостями". Саме у цьому двуединстве - затвердженні незалежної госу­дарственности і вірності загальнолюдським гуманістичним принципам - і повинен полягати головний сенс української національної ідеї. Важливий підхід у визначенні національної ідеї запропонував Р. Крівчик, підкресливши її консолідуючу суть на основі сукупності політичних принципів, гасел і символів, які сприймаються більшістю населення країни, незалежно від національності або приналежності до соціального шару.

Йдуть пошуки в інших напрямах. Зокрема «конкурентоспроможність України як національна ідея» висунута Ю.Полунєєвим і підтримана Б. Гаврілішином. За ситуації, коли ні мова, ні культура не сталі доки мобілізуючими силами, досягнення економічної, політичної і соціальної конкурентоспроможності може стати об'єднуючою метою в прагненні до справедливості і благополуччя громадян всіх регіонів країни, незалежно від етнічної, релігійної або мовної приналежності.

Аленеобхіднопам'ятати,якпідкреслює дослідник цієї проблемиЛ.Залізняк,що «Національна ідея у новітньому розумінніцього поняття - це необхідний елемент існування націі, суспільства,держави. Неповнота, нерозуміння,абовідсутність цього компоненту в поєднанні з непослідовністю внутрішньої політики і зовнішнього тиску обертається денаціоналізацією, асиміляцією, призводить до того, що певна національна спільнота щезає із землі.»Цяпроблема актуальна і для України.