Геополітичні орієнтири України

В кінці ХХ ст у зв'язку з кардинальними трансформаціями в світі (розпад СРСР,зміна суспільногоустрою у колишніх соціалістичних країнах, об'єднання Німеччини, усе більш тісною інтеграцією країн ЄС і усе більшактивнимрозширенням Північноатлантичного альянсу), Україна, як одна з нових держав, повинна булавизначити своє місце на світі, що змінився. Це місце значною мірою обуславливалось об'єктивно: у Українських Карпатахзнаходиться географічний центр Європи, в Криму - геополітичний полюс Євразії, по території займає друге місце в світі, поступаючись лише Росії, географічно розташовананаконтинентіЄвразія. В умовах геополітичних координат, що вже склалися, Україна, відповідно до своїм географічним положенням, повинна була вибирати між двома головними напрямами – евроазийским і евроатлантическим.

У евроазийском напряміважливе місце займає співпрацю з Росією. У 1997 р. був підписаний Договір з Росією про дружбу,співпрацюіпартнерство,що відкрив широкі можливості для розвитку дружніх стосунків в політичній сфері як рівноправних суверенних держав. Проте на подальшийрозвиток українсько-російських стосунків на рубежі ХХ-ХХ! в.в. стала робити істотний вплив ситуація в Росії. Післявід ставки в кінці 1999 р. Президента Російської Федерації Б.Ельцина вибраний на цей постВ.Путін узяв курс на відновлення сильної централізованої держави,що претендує на роль одного з полюсів сили в світовій політиці. Це відбилося на стосунках з країнами СНД, у тому числі і з Україною: підхід російського керівництваставжорсткішим, прагматичнішим. Наприклад,постачання нафтіі газусталіне лишезасобом економічного, але і політичноготиску.У2002 р. відношення між двома країнами сталі особливо напруженими у зв'язку зтериторіальними домаганнями Росіїначастину коси Тузла (Крим).Алез часомобоє сторони стали шукати оптимальні дороги длябудівництва своїх стосунків якдвох рівноправних партнерів на основі норм міжнародногоправа,щовиразилося, зокрема, в збільшенніоб'єму товарообігу між двома країнами. Розвитку цієї тенденціїпослужило підписанняна початку 2001 р. в Дніпропетровську Президентами України і Росії «Угоди»,направленої на розширення співпраці у сфері ракетно-космічної і авіаційної техніки.У січні 2003 р. в Києві Президенти обох країн підписалиДоговір про російсько-український кордон, а в грудні цього ж рокубув підписанийДоговір між Україною і Росією про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки. (Підписанням цього Договору була знятаі«тузловская» проблема).

Необхідно звернути увагу на існування в Росії ряду політиків, які розглядають Україну не як незалежна держава,а як тимчасова державна освіта, яка обов'язково повернеться в лоно Російської федерації (В.Жіріновський, Ю.Лужков, К.Затулін і ін.), що впливає і на менталітет російських громадян (згідно соціологічномудослідженню70%росіян розділяє цю точку зору). Безумовно, такі думки не сприяють зміцненню добросусідських стосунків. Виразимо надію, що з обранням Президентом Росії в 2008 р. В.Медведева політика рівноправного і взаємовигідного партнерства між двома країнами отримає подальший розвиток.

У евроазийском напрямі Україна приділяє велику увагу стосункам з колишніми радянськими республіками,що створили після розвалу СРСРСоюз Незалежних Держав –СНГ ( грудень 1991 р.).Ці стосунки будуютьсяна базізасадничих документів: Основні напрями зовнішньої політики України, Концепція національної безпеки,УгодапроосвітуСпівдружностіНезалежнихдержав

(8 грудня 1991 р.), які дають можливість досить повно реалізувати національні інтереси України як в рамках Співдружності, так і двосторонніх стосунках з окремими державами-учасниками.

З самого початку організації СНД Україна виступалаз пропозиціями, що передбачають трансформацію СНДв раціональний механізм економічного співробітництва, направленого на створення зони вільної торгівлі, що повинне сприяти інтеграції країн СНД в світовий економічний простір.Ця політика отримує все велику підтримкуінших країн – учасниць, але поки що не досягнуто ефективні результати. Слід зазначити, що Українане є стороною Договору про колективну безпеку цих держав (15 травня 1991 р.). У тежчас вона прийняла участь в обговоренні питанняпро виділення асигнувань на створення об'єднаної системи оборони держав СНД, а також деяких інших військових питань.

У жовтні 1997 р. був створений консультативний форумчотирьохдержав - Грузії, України, Азербайджану і Молдови (ГУАМ) - це спроба знайти ефективні форми економічного співробітництва в рамках евроазийского простору. Співпраця Українизкраїнами СНДіГУАМсприяєгармонізації стосунків як з Росією, так і з іншими членами Співдружності і не противоречитпрагненню нашої країнидо інтеграції в європейське співтовариство.

Євроатлантичний напрям. Після проголошення незалежності європейськийвибірбув проголошений як головний напрям зовнішньої політики України, що визначалося як всією попередньою історією українського народу, так і його життєво важливими інтересами. (Вже в 1993 р. членство в Європейському Союзі було оголошене перспективною метоюукраїнської зовнішньої політики). Сьогодні 27 держав Європиупевненопросуваються по шляху економічного і політичного об'єднання, до створення унікального міждержавного співтовариства з єдиним громадянством, валютою, внутрішньоюі зовнішньою політикою. (Підстава цьому співтовариству була покладена в 1951 р. створеннямЕСВС – Європейського Співтовариства вугілля і сталі,до якого увійшлиБельгія,Західна Німеччина, Люксембург, Франція, Італія і Нідерланди. У 1992 р. Маастріхтський Договір створив ЄС – Європейський Союз). Стосунки України і ЄСбазуються на ряду міжнародних документів. У 1994 р.в Люксембурзі було підписаноУгоду про партнерство і співпрацю ЄС з Україною, а в 1999 р. найвищий орган ЄС – Європейська Порада – затвердив загальну стратегію ЄС відносно України. Хоча в цьому документі не затверджувалося,що Україну в недалекому майбутньому запросять стати повноправним членом ЄС, але в нім передбачалася підтримкапроцесу демократичних і економічних перетворень в країні, їївнутрішньої і зовнішньої політики, правових основ. У лютому2005 р. Радийз питань співпраці Україна - ЄСприйняв«План дій Україна – ЄС». Важливий крокна дорозі інтеграції в європейську і світову співдружність є прийняття Українив 2008 р.всвітової Організації Торгівлі – СОТ. Головна проблема в реалізації євроінтеграційної стратегії України - це якісніперетворення в економіці і в суспільстві в цілому: встановлення верховенства права, досягненнястійких темпів економічного зростання, подоланні корупції, «тіньової економіки», власті бюрократія, яка сьогодніперевищує параметри адміністративної системи минулих років. Лише подолання цих украй негативнихявищ в соціально-політичній, економічній і правовійсферахможереально прискорити євроінтеграційний курс України.