ГлавнаяПолітологіяТипи виборчих систем

Типи виборчих систем


На сучасному світі існують два типи вибіркових мажоритарна для систем і пропорційна. Кожна з цих систем має свої різновиди.

Мажоритарна вибіркова система веде свою назву від французького слова majorite (більшість), і вже само назва цього типа системи в значній мірі прояснює її єство переможцем і, відповідно — володарем відповідного виборного поста стає той з учасників передвиборної боротьби, який отримав більшість голосів виборців. Мажоритарна вибіркова система існує в трьох варіантах: 1)мажоритарная система відносної більшості, коли переможцем визнається той кандидат, який зумів отримати голосів виборців більше, ніж будь-який з його суперників; 2)мажоритарная система абсолютної більшості, при якій для перемоги необхідно набрати більше половини поданих на виборах голосів (мінімальна кількість в цьому випадку складає 50% голосів плюс 1 голос); 3)мажоритарная система змішаного або комбінованого типа, при якій для перемоги в I турі необхідно набрати абсолютну більшість голосів, а, якщо цього результату не удається добитися жодному з кандидатів, то тоді проводиться II тур, в який виходять вже не всі кандидати, а лише ті два, які в I турі зайняли 1-і і 11-і місця, і тоді в II турі для перемоги на виборах досить отримати відносну більшість голосів, тобто набрати голосів більше, ніж конкурент.

Підрахунок поданих голосів при мажоритарній системі здійснюється, по одномандатних вибіркових округах, від кожного з яких може бути вибраний лише один кандидат. Кількість таких одномандатних округів при мажоритарній системі при виборах парламенту рівно конституційній кількості депутатських місць в парламенті. При виборах президента країни таким одномандатним вибірковим округом стає вся країна.

До основних достоїнств мажоритарної системи відносять наступні:

1. Це універсальна система, оскільки використовуючи її, можна обирати як окремих представників (президент, губернатор, мер), так і колективні органи державної влади або місцевої самоврядності (парламент країни, муніципалітет міста).

2. Внаслідок того, що при мажоритарній системі висуваються і конкурують між собою конкретні особи-кандидати. Виборець може брати до уваги не лише його партійну приналежність (або відсутність такий), політичну програму, прихильність тій або іншій ідейній доктрині, але і враховувати особисті якості кандидата: його професійну придатність, репутацію, відповідність етичним критеріям і переконанням виборця, і тому подібне

3. У виборах, які проводяться по мажоритарній системі, можуть реально брати участь і перемагати разом з представниками крупних політичних партій представники невеликих партій і навіть безпартійні незалежні кандидати.

4. Вибрані по одномандатних мажоритарних округах представники отримують велику міру незалежності від політичних партій і партійних лідерів, оскільки вони отримують мандат безпосередньо від виборців. Це дозволяє коректніше дотримувати принцип народовладдя, у відповідність з яким джерелом власті повинні виступати виборці, а не партійні структури. При мажоритарній системі вибраний представник стає набагато ближчим до своїх виборців, оскільки вони знають, за кого конкретно голосують.

Зрозуміло, мажоритарна вибіркова система, як і будь-який інший винахід людини, не є ідеальною. Її достоїнства реалізуються не автоматично, а за інших рівних умов” і в дуже високій мірі залежності від “середовища вживання”, як яке виступає політичний режим. Так, наприклад, в умовах тоталітарного політичного режиму практично жодне з достоїнств цієї вибіркової системи не може бути реалізоване повною мірою, оскільки в цьому випадку вона лише виконує функцію механізму реалізації волі політичної влади, а не виборців.

До об'єктивних недоліків мажоритарної системи, які як би спочатку їй властиві, зазвичай виділяють наступні. По-перше, при мажоритарній вибірковій системі “пропадають” і не перетворяться у владні повноваження голосу тих виборців, які були віддані за кандидатів, що не перемогли, не дивлячись на те, що в загальній сумі поданих на виборах голосів саме ці голоси, що не “перемогли”, можуть складати вельми значну частину, а інколи — не набагато меншу, ніж голоси, що визначили переможця, або що навіть її перевищують. По-друге, мажоритарну систему справедливо вважають дорожчою, фінансово витратною із-за можливого другого туру голосування, і через те, що замість вибіркових кампаній декількох партій, проводиться декілька тисяч вибіркових кампаній окремих кандидатів. По-третє, при мажоритарній системі із-за можливої перемоги незалежних кандидатів, а також кандидатів невеликих партій створюється набагато більша вірогідність формування дуже дисперсних, мало структурованих і тому погано керованих органів влади, ефективність діяльності яких через це істотно знижується. Цей недолік особливо характерний для країн з погано структурованою партійною системою і великою кількістю партій (Верховна Рада України – яскравий приклад)

Нарешті, противники мажоритарної системи стверджують, що вона створює сприятливі можливості для зростання ролі фінансових спонсорів всупереч конституційним правам виборців. Дуже часто місцеві органи влади звинувачуються у використанні «адмінресурсу», тобто в підтримці адміністрацією тих або інших кандидатів, партій і тому подібне Вибори президента в 2004г. у Україні підтвердили це.

Другим типом вибіркової системи є пропорційна система. Вже само назва в значній мірі здатна прояснити її суть: депутатські мандати розподіляються прямо пропорціонально поданій за ту або іншу політичну партію кількості голосів виборців. Пропорційна система має ряд істотних відмінностей від описаної вище мажоритарної системи. При пропорційній системі підрахунок голосів виборців проводиться не в рамках одномандатного округу, а по багатомандатних округах.

При пропорційній вибірковій системі основними суб'єктами вибіркового процесу є не окремі кандидати, а політичні партії, списки кандидатів яких і конкурують між собою в боротьбі за голоси виборців. При пропорційній системі голосування проводиться лише один тур виборів, вводиться своєрідний “бар'єр прохідності”, який зазвичай складає 4-5 відсотків від кількості поданих в загальнонаціональному масштабі голосів виборців. Дрібніші і гірше організовані партії найчастіше не в змозі здолати цей бар'єр і тому не можуть розраховувати на депутатські місця. При цьому подані за ці партії голоси виборців (а відповідно — депутатські мандати, що стоять за цими голосами) перерозподіляються на користь тих партій, які зуміли набрати прохідний бал і можуть розраховувати на депутатські мандати. Левова частка цих “перерозподілених” голосів дістаються тим партіям, які зуміли отримати найбільшу суму голосів. Саме тому в пропорційній системі голосування зацікавлені перш за все так звані “масові” (вони ж централізовані і світоглядні партії), які роблять упор не на привабливість яскравих осіб, а на масову підтримку своїх членів і прибічників, на готовність свого електорату голосувати не по персоніфікованих, а по ідейно-політичних мотивах.

Обрання за партійними списками по пропорційній системі зазвичай вимагає значно менших витрат, та зате” в цьому випадку між народним представником (депутатом) і самим народом(виборцями) з'являється фігура своєрідного політичного посередника в особі партійного лідера, з думкою якого “обліковий” депутат вимушений вважатися в набагато більшій мірі, чим депутат від мажоритарного округу.

Існує також ще і змішана або мажоритарно-пропорційна система, яка, проте, не є окремий, самостійний тип вибіркової системи, а характеризується механічним об'єднанням, паралельною дією двох основних систем. Функціонування такої вибіркової системи викликане, як правило, політичним компромісом між партіями, які зацікавлені в основному в мажоритарній системі, і тими партіями, які віддають перевагу чисто пропорційній системі. В цьому випадку конституційно позначена кількість парламентських мандатів ділиться в певній пропорції (частіше всього 11) між мажоритарною і пропорційною системою. При такому співвідношенні кількість одномандатних округів в країні дорівнює половині мандатів в парламенті, а половина мандатів, що залишилася, розігрується по пропорційній системі в одному багатомандатному окрузі. Кожен виборець при цьому голосує і за конкретного кандидата по своєму одномандатному вибірковому округу, і за список однієї з політичних партій по загальнонаціональному вибірковому округу. Така система внастоящее час діє для виборів, Державної Думи Росії і деяких парламентів інших країн.(До 2005г. змішана система діяла для виборів Верховної Ради України).